Жоден обряд в українській родині чи громаді не обходився без води. Молодь, як правило, призначала побачення біля води:
Тече вода коло млина...
Мамко моя, я не винна,
бо ми такі паровані,
як горнята мальовані.
Біля води і прощалися, коли хлопець їхав на війну чи в далеку дорогу;
Їхав козак за Дунай,
сказав: "Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький,
неси та гуляй!"
Біля води жалілися на нещасливу долю:
Вийшла, стала під вербою
та й дивиться в воду:
— Тяжко, мати, важко, мати, нащо дала вроду?
Освідчувались у коханні також біля води. Вода повинна чути хороші слова:
З тобою колись чули спів солов'я,
води напились ми з того ручая.
Зустрілися знов біля тих яворів,
де нам про любов струмок цей розповів.
У слов'ян часто брали шлюби над водою. Іноді дівчину-наречену викрадали саме біля води. Кладка через річку ще й тепер щасливе місце для побачень:
"Стою на кладці, а мила на гадці".
На Водохреща ( свято Дани, Водокрес) освячували воду. Нею кропили худобу, оселю, давали випити хворому. Після обіду молодь збиралася на річці. Хлопці і дівчата вмивали одне одного:
"Як умиються, то я поберуться".
Освяченою водою кроплять молодих на весіллі, хлопця, якого виряджають до війська, додають у першу купіль немовляті,
Особливо цілющу силу вола мала на свято народження Сонця, Різдво Божича-Коляди (другий день після зимового сонцестояння).
У старогрецькій Богоявленській Молитві подано всі стародавні вірування про воду: "Вчини воду джерелом нетління, даром освячення, відпустом гріхів, зціленням недугів, на демонів згубною, для супротивних сил неприступною, ангельської сили наповненою. Щоб усі, що черпають її й причащаються, мали її на очищення душ і тілес, на зцілення пристрастей, на освячення домів і на всяку користь вибраною".
Після Великодня, у понеділок, люди обливалися водою. Це дійство більше відоме на Західній Україні. Обливають тих, кого ще застали в ліжку, а пізніше і тих, кого зустрінуть на вулиці.
На святі Купайла (літнє сонцестояння), перестрибуючи через вогонь, намагалися вскочити прямо у воду, бо вважали, що вона тоді цілюща. Взагалі вогонь і вода мають очищаючу силу.
Для випікання весільного короваю беруть "непочату" воду із семи криниць.
Коли помирає людина, на підвіконник ставлять скляночку з водою, "щоб душа могла напитись, омитись і чистою прийти до Бога".
У воду кидали "відьом". Якщо тоне — то відьма, а коли не тоне — ні.
Воду у давнину поділяли на земну і небесну, а з'єднувались вони райдугою (в Рай дугою).
Матері в давнину вчили: "Вода — то Господні очі", тож її потрібно берегти.
На воду бабусі -знахарки зливали віск, олово, знали, з якого джерела, о якій порі брати воду на зле і на добре.
Не можна пити і не допивати воду: залишена вода витягує силу. Недопиту воду виливали у вазон: він за добро ділився силою.
На побратимство обмінювалися чашами з водою, випивали до дна, ставали однодумцями.
У щоденному побуті бабусі вчили: кинеш у воду щось — матимеш виразки на тілі; плюнеш — язик поприщиться. Де бачиш сміття у воді і не прочистиш — Господь не прийде тобі на допомогу-
Комментариев нет:
Отправить комментарий